Різдво у Диканьці або Фен Шуй по-українськи Нещодавно я повернулася з поїздки в Диканьку, і хочу поділитися своїми враженнями.
У Різдвяний вечір була казкова погода. Ми неначе опинилися у казці. Навкруги все було вкрито білим, чистим пухнатим снігом. Ми – це наша група на чолі з Олександром Кузнєцовим, дуже багато подорожували пішки. Гуляли Кочубеївським парком, торкалися древніх дубів-велетнів, яким щонайменше 500-700 років. Дуже багато вражень я отримала в місцевому музеї, картинній галереї. Але найбільше запам’яталась Миколаївська церква – найулюбленіша церква Кочубеїв. У сніжно-білому іскристому просторі посеред поля височить такий же білий храм, здається що він зроблений із снігу. На вечірній службі разом з нами було лише 5 чоловік. Але батюшка самовіддано служив службу, а жінки з церковного хору співали. Потім люди розповідали, що в цього священника загинула в катастрофі майже вся сім’я. Така доброта і духовність освітлювала його обличчя і постать.
А на другий день відбулась подія, яка зацікавила всіх наших людей, особливо жінок. Господарка садиби влаштувала показ колекції рушників її родини. Коли вона розстелила їх по всій кімнаті – кімната перетворилася у квітучий сад. І кожний рушник мав своє значення. Рушники до сих пір вишивають на важливі життєві події: весілля, закінчення школи, проводи до армії, народження дитини. Вишивають ще й ікони – під час вишивання думають про високе, моляться. Такі ікони рідніші серцю, та й оберігають оселю і всю сім’ю. Але жінки не просто вишивали, а вишивали з великою любов’ю і натхненням. Ця любов передавалась з покоління у покоління.
В Музеї Народної Творчості нам влаштували справжнє свято. Музей облаштований під старовинну хату з піччю, з дубовим столом, з лавами, доріжками, килимами, кованими сундуками, старовинними вишиванками і рушниками. Ми опинилися на кілька сторіч раніше, і нас гостинно запросили на старовинне весілля. Ось тут пора вже згадати про Фен Шуй. Що в ньому саме головне – що людина не тільки чогось бажає подумки, в душі, а рішуче показує це простору, бере на себе відповідальність за свої бажання і дії. Це мистецтво гармонійної організації простору навколо себе. Так ось у нас на Україні це була ціла наука обрядів, які виконувались на важливі життєві події. Крім того, в цих обрядах було і сакральне значення. Вони слугували захисту сім’ї від ворожих , заздрісних очей, додавали підтримку. В різних регіонах та різних епохах обряди відрізнялися. А передавала їх по роду Жінка-Берегиня. На родових довгих рушниках по суті вишите генеалогічне дерево: один рядок – чоловік, другий – жінка, квіточки – дітки. Наступне покоління зверху вишивали своє. Такий рушник був на видному місці у світлиці, його берегли і гордилися їм. Ми побачили, що наші предки були дійсно дуже духовними, вірили у вищі сили і прикладали багато зусиль для збереження добробуту у сім’ї. Я думаю, що нам варто задуматися про це.
Я передаю вітання всім, хто був у цій поїздці, і точно знаю, що в нас попереду ще багато цікавих поїздок і відкриттів.
