"Чарівна Полтавщина”

Мгарський монастир
Спасо-Преображенський Мгарський монастир розташований неподалік міста Лубни, на правому березі Сули.
За легендами, монастир на цьому місці існував ще до татарської навали XIII століття. В 1692 році на місці дерев'яної церкви, на кошти гетьманів Івана Самойловича та Івана Мазепи і за проектом архітектора Івана Баптиста (автора Троїцького собору в Чернігові) був збудований кам'яний Спасо-Преображенський собор.
При монастирі був заснований скит з церквою Благовіщення Пресвятої Богородиці.
У 1889 році з благословення єпископа Полтавського Іларіона було вирішено на пагорбі монастирського саду замість каплиці збудувати церкву, а місцевість, що оточувала курган, відокремити від монастирського саду кам'яною стіною, поставити огорожу і дати цьому місцю назву і значення монастирського скиту. 25 вересня 1891 року (день пам'яті преподобного Сергія) відбулося освячення нової церкви. Освячення здійснив особисто владика, що прибув спеціально з цією метою в Лубенську округу.
Монастир відіграв важливу роль в духовному становленні святого блаженного старця Паїсія Києво-Печерського, уродженця Лубен, який ще хлопчиком відвідував обитель.
Монастир існував до 6 серпня 1919 року, коли більшовики розстріляли ченців на чолі з ігуменом Амвросієм. Новомученики поховані за вівтарем скитської церкви.
Пізніше на території колишнього монастиря була дитяча колонія, з 1937 року — дисциплінарний батальйон, з 1946-го — військові склади, а 1985-го монастирські споруди передали під піонерський табір.
Роки осквернення призвели до запустіння монастиря. Тут збереглися: розграбований Преображенський собор; дзвіниця; келії XVIII століття; Благовіщенська церква, перетворена на кухню; зруйновані дім настоятеля та странноприємниця. Майже не збереглися келії XVII століття. В скиті збереглась Афанасіївська (Благовіщенська) церква і частина кам'яного паркану.
У травні 1993 року в Мгарській обителі відроджено чоловічий монастир.
 

Диканька
Дика́нька — селище міського типу Полтавської області, центр Диканського району.Розташована за 29 км від залізничної станції Полтава. Відома із середини 17 століття. Селище міського типу від 1957.
Досі точна дата виникнення селища залишається невідомою. Уперше воно згадується 1658. Тоді поблизу Диканьки зійшлися в герці загони полтавського полковника Мартина Пушкаря та гетьмана Івана Виговського.
Не все зрозуміло і з самою назвою. Одні пов'язують її з наявністю тут колись густих лісових масивів, що видавалися дикими, інші виводять назву від прізвища Дикань, яке, буцімто, мав чоловік, що першим оселився в цій місцині. Таке прізвище, і справді, донині дуже поширене в окрузі.
Пам'ятки архітектури
 
 
Вулиця у Диканці, початок XX століття
До 1917 Диканькою володіли нащадки Кочубеїв. Частина колись дуже пишної садиби Кочубеїв збереглася донині. А раніше композиційним центром її був красивий парадний палац, побудований наприкінці 19 століття за проектом італійського архітектора Джакомо Кваренгі. Палац Кочубеїв у роки громадянської війни 1918—1920 було зруйновано й розібрано.
Миколаївська церква від 1794 слугувала усипальницею роду Кочубеїв. А про Троїцьку церкву, споруджену дещо раніше, є легенда, пов'язана з Миколою Гоголем: нібито, саме тут бував коваль Вакула з повісті «Ніч перед Різдвом».
Як ніякий інший край області, багата Диканьська земля природою. При самісінькому в'їзді до райцентру є кілька дубів-велетнів, що охороняються як пам'ятки природи. Їм уже не одна сотня років.
Опішня — селище міського типу Зіньківського району Полтавської області.
Центр українського гончарства. В Опішні розташовані:
•    Національний музей-заповідник українського гончарства (з 11 березня 1986)
•    Меморіальний музей-садиба славетної гончарівни Олександри Селюченко
•    Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів
•    Центр досліджень українського гончарства
•    Національний архів українського гончарства
•    Гончарська Книгозбірня України
•    Аудіовізуальна студія українського гончарства
•    Центр спеціальних методів дослідження кераміки
•    Національна галерея української монументальної скульптури
•    Видавництво «Українське Народознавство»
Розташоване на правому березі р. Ворскла. Перша згадка — XII ст. У 1648—1781 рр. було сотенним містечком різних (Галицького, Полтавського, Зіньківського) полків. На межі XVII—XVIII ст. став вагомим торговельно-ремісничим центром.