Святогорська
Свято-Успенська Лавра
Свято-Успенська Святогірська Лавра — православний монастир у Святогірську (Донецька область). Монастир розташований на високому крейдяному правому березі Сіверського Донця (так звані Святі гори). Крім наземних будівель має крейдяні печери. В лаврі зберігаються мощі преподобного Іоанна затвірника Святогірского.
Успінський собор
Свято-Покровська церква
Миколаївська церква
Святогірський монастир у нинішньому Слов'яногірську над Сіверським Дінцем бере свій початок з часів перед татарською навалою, коли Бату-хан руйнував «матір городів руських» — Київ. Хоч перші письмові згадки про цей монастир датуються 1526 р., академік Д.І. Багалій у праці «З минулого Святогірського монастиря» писав: «Монастир, або церква, існував ще в передмонгольський період». Перші християнські поселення, а можливо і монастир, з'явилися на цих горах ще до Хрещення Русі, коли шанувальники святих ікон були змушені залишати охоплену єрессю іконоборства Візантію та шукати притулку поза межами імперії. Частина з них переховувалася у Південній Італії, частина на Кавказі, а частина через Крим піднялася по Дону та Сіверському Донцю. Про це свідчать древні печерні обителі на берегах цих річок та знахідки сучасних археологів.
Щоб дістатися верхівки скелі треба пройти більш ніж кілометр печерами, які були вирубані у крейді понад тисячу років тому.
Саме в цих краях в середині IX століття проповідували хазарам православну віру святі рівноапостольні брати Кирило і Мефодій.
Про древні християнські поселення в цій місцевості свідчить і Іпатієвський літопис, в якому говориться, що у 1111 році місцеві християни зустрічали тут великого князя Володимира Мономаха.
Протягом майже всієї історії монастиря ці печери були притулком для благочестивих іноків під час гонінь.
Вдруге відкрито монастир тільки в 1844 р. Через 15 років почалося будівництво монументального Успенського собору висотою 53 м і довжиною 42 м. Напроти нього вже з 1851 р. височила Покровська церква з дзвіницею, яка мала 8 дзвонів. Найбільший з них важив 6354 кг. В Покровський церкві містилася ризниця, бібліотека й архів монастиря. На жаль, не мав він старовинних предметів, бо їх розікрали царські чиновники, які закривали монастир у 1788 р.
У 1980 році ансамбль споруд оголошено Державним історико-архітектурним заповідником.
Відновили монастир у 1992 році. У 1995 році, коли збільшилась кількість братії, розпочали реставрацію та відбудову храмів та корпусів обителі. На сьогодні відреставровано Успінський собор, монастирську дзвіницю з Покровським храмом, найдревніший храм обителі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських зі скитом, в якому з благословення керуючого архієрея братія вдягається у древню форму одежі. Зі стін древніх печер стерто рани богоборчої доби, та відновлено храм на честь преподобного Олексія, людини Божої та храм святителя Миколая на верхівці крейдяної скелі. Справжньою пам'яткою дерев'яного зодчества можна вважати відроджений Всіхсвятський скит з дерев'яним храмом на честь всіх святих нашої землі.
Сьогодні усі храми, печери та вцілілі будівлі повернули монастирю. Послух в обителі несуть більш ніж сотня чоловік братії, а тисячі прочан і туристів щодня відвідують далекі від суєтного життя Святі Гори.
2004 року заслухавши рапорт митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона, керуючого Горлівською єпархією, Священний Синод Української Православної Церкви прийняв рішення надати Свято-Успенському Святогірському чоловічому монастирю Горлівської єпархії УПЦ (м. Святогірськ Донецької області) статус Лаври. Віднині Свято-Успенський Святогірський чоловічий монастир іменується Свято-Успенською Святогірською Лаврою.
Опис монастиря
Вхід до печер
Господарчий двір
Перші ченці викопали церкви й келії в горішньому ярусі. Через маленькі віконні прорізи в них проникало світло, яке освічувало фрамугу (нішу) для ікони, вирубану в крейдяній скелі лежанку, приступку, прорізи для дверей. Келії з'єднюються з квадратним залом зі склепінням, яке опирається на масивний стовп у центрі. В східній стіні ще видно сліди від іконостасу першої підземної церкви Святогірського монастиря до 1632 р. Спочатку вона звалася Успінською, потім Миколаївською, а в XIX ст. Іоана Предтечі.
Від цієї печерної церкви розгалужуються лабіринти хідників і келій. Один невеличкий хідник з'єднує її з квадратною трапезною, на північ од якої ішов хідник на горішній третій ярус печер, де була Успенська церква. Другий хідник веде до долішнього ярусу печер з Олексіївською печерною церквою висотою до 4 м. За преданням там ченці влаштували були кімнату тортур. У 1753 р. сюди заслав царат розкольника Чекменьєва, який «сіяв між простим народом єресі».Вівтарна частина Олексіївської церкви мала форму сегментної фрамуги й була відділена від основного простору пілястрами, на які опирається арка, де кріпиться іконостас.
У незамітному місці всередені крейдяної гори розташована церква преподобних самітників (затворників) Антонія і Феодосія.
Невеличкий коридор, вирубаний в льосовїй породі, розгалужувається на три коридори, які ведуть до головного об'єкту церкви. Заснували її послідовники київських ченців, що втекли сюди від Батиєвих орд. Недалечко од неї археологи найшли посуд VIII—X ст. Отже, тут жили ще в кам'яному віці, сюди втікали люди в період зовнішніх небезпек, тут відправляли погани (язичники) й перші християни свої культові обряди.
На майданчику крейдяного стрімчака стирчать залишки трьохкамерної Миколаївської церкви, збудованої в Харкивсько-Ізюмському стилі української архітектури. Згідно з малюнком монастиря в 1679 р. на тому місці тоді піднімалися три масивні крейдяні стіжки (конуси) з прорубленими віконцями. Очевидно печерна Успенська церква під дією природи або людини частково завалилася і оголила частину інтер'єру (внутрішнього простору). Церква не лише доповнила втрачену частину крейдяної скелі, але й була її окрасою. Як у інших українських церквах, її куполи розташовані по осі схід-захід. Українськи майстри XV—XVI ст., щоб церква була стрункішою, поставили на восьмигранник більшого об'єму восьмигранник меншого об'єму. Над вівтарем церкви піднімається пірамідальна баня з невеличким барабаном і грушевидною маківкою. Подібною банею увінчано західний вівтар. Центральну вежу прикрашено декоративним орнаментом з цегли по обводу (периметру) бані.
Успінський собор
Свято-Покровська церква
Миколаївська церква
Святогірський монастир у нинішньому Слов'яногірську над Сіверським Дінцем бере свій початок з часів перед татарською навалою, коли Бату-хан руйнував «матір городів руських» — Київ. Хоч перші письмові згадки про цей монастир датуються 1526 р., академік Д.І. Багалій у праці «З минулого Святогірського монастиря» писав: «Монастир, або церква, існував ще в передмонгольський період». Перші християнські поселення, а можливо і монастир, з'явилися на цих горах ще до Хрещення Русі, коли шанувальники святих ікон були змушені залишати охоплену єрессю іконоборства Візантію та шукати притулку поза межами імперії. Частина з них переховувалася у Південній Італії, частина на Кавказі, а частина через Крим піднялася по Дону та Сіверському Донцю. Про це свідчать древні печерні обителі на берегах цих річок та знахідки сучасних археологів.
Щоб дістатися верхівки скелі треба пройти більш ніж кілометр печерами, які були вирубані у крейді понад тисячу років тому.
Саме в цих краях в середині IX століття проповідували хазарам православну віру святі рівноапостольні брати Кирило і Мефодій.
Про древні християнські поселення в цій місцевості свідчить і Іпатієвський літопис, в якому говориться, що у 1111 році місцеві християни зустрічали тут великого князя Володимира Мономаха.
Протягом майже всієї історії монастиря ці печери були притулком для благочестивих іноків під час гонінь.
Вдруге відкрито монастир тільки в 1844 р. Через 15 років почалося будівництво монументального Успенського собору висотою 53 м і довжиною 42 м. Напроти нього вже з 1851 р. височила Покровська церква з дзвіницею, яка мала 8 дзвонів. Найбільший з них важив 6354 кг. В Покровський церкві містилася ризниця, бібліотека й архів монастиря. На жаль, не мав він старовинних предметів, бо їх розікрали царські чиновники, які закривали монастир у 1788 р.
У 1980 році ансамбль споруд оголошено Державним історико-архітектурним заповідником.
Відновили монастир у 1992 році. У 1995 році, коли збільшилась кількість братії, розпочали реставрацію та відбудову храмів та корпусів обителі. На сьогодні відреставровано Успінський собор, монастирську дзвіницю з Покровським храмом, найдревніший храм обителі на честь преподобних Антонія і Феодосія Печерських зі скитом, в якому з благословення керуючого архієрея братія вдягається у древню форму одежі. Зі стін древніх печер стерто рани богоборчої доби, та відновлено храм на честь преподобного Олексія, людини Божої та храм святителя Миколая на верхівці крейдяної скелі. Справжньою пам'яткою дерев'яного зодчества можна вважати відроджений Всіхсвятський скит з дерев'яним храмом на честь всіх святих нашої землі.
Сьогодні усі храми, печери та вцілілі будівлі повернули монастирю. Послух в обителі несуть більш ніж сотня чоловік братії, а тисячі прочан і туристів щодня відвідують далекі від суєтного життя Святі Гори.
2004 року заслухавши рапорт митрополита Донецького і Маріупольського Іларіона, керуючого Горлівською єпархією, Священний Синод Української Православної Церкви прийняв рішення надати Свято-Успенському Святогірському чоловічому монастирю Горлівської єпархії УПЦ (м. Святогірськ Донецької області) статус Лаври. Віднині Свято-Успенський Святогірський чоловічий монастир іменується Свято-Успенською Святогірською Лаврою.
Опис монастиря
Вхід до печер
Господарчий двір
Перші ченці викопали церкви й келії в горішньому ярусі. Через маленькі віконні прорізи в них проникало світло, яке освічувало фрамугу (нішу) для ікони, вирубану в крейдяній скелі лежанку, приступку, прорізи для дверей. Келії з'єднюються з квадратним залом зі склепінням, яке опирається на масивний стовп у центрі. В східній стіні ще видно сліди від іконостасу першої підземної церкви Святогірського монастиря до 1632 р. Спочатку вона звалася Успінською, потім Миколаївською, а в XIX ст. Іоана Предтечі.
Від цієї печерної церкви розгалужуються лабіринти хідників і келій. Один невеличкий хідник з'єднує її з квадратною трапезною, на північ од якої ішов хідник на горішній третій ярус печер, де була Успенська церква. Другий хідник веде до долішнього ярусу печер з Олексіївською печерною церквою висотою до 4 м. За преданням там ченці влаштували були кімнату тортур. У 1753 р. сюди заслав царат розкольника Чекменьєва, який «сіяв між простим народом єресі».Вівтарна частина Олексіївської церкви мала форму сегментної фрамуги й була відділена від основного простору пілястрами, на які опирається арка, де кріпиться іконостас.
У незамітному місці всередені крейдяної гори розташована церква преподобних самітників (затворників) Антонія і Феодосія.
Невеличкий коридор, вирубаний в льосовїй породі, розгалужувається на три коридори, які ведуть до головного об'єкту церкви. Заснували її послідовники київських ченців, що втекли сюди від Батиєвих орд. Недалечко од неї археологи найшли посуд VIII—X ст. Отже, тут жили ще в кам'яному віці, сюди втікали люди в період зовнішніх небезпек, тут відправляли погани (язичники) й перші християни свої культові обряди.
На майданчику крейдяного стрімчака стирчать залишки трьохкамерної Миколаївської церкви, збудованої в Харкивсько-Ізюмському стилі української архітектури. Згідно з малюнком монастиря в 1679 р. на тому місці тоді піднімалися три масивні крейдяні стіжки (конуси) з прорубленими віконцями. Очевидно печерна Успенська церква під дією природи або людини частково завалилася і оголила частину інтер'єру (внутрішнього простору). Церква не лише доповнила втрачену частину крейдяної скелі, але й була її окрасою. Як у інших українських церквах, її куполи розташовані по осі схід-захід. Українськи майстри XV—XVI ст., щоб церква була стрункішою, поставили на восьмигранник більшого об'єму восьмигранник меншого об'єму. Над вівтарем церкви піднімається пірамідальна баня з невеличким барабаном і грушевидною маківкою. Подібною банею увінчано західний вівтар. Центральну вежу прикрашено декоративним орнаментом з цегли по обводу (периметру) бані.
