Кам'янець-Подільський - Хотин - Чернівці
Хотин
У місті діє Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця».
Хотинський замок найважливіша пам'ятка, якій місто завдячує своїм виникненням. Початки замку, як вважають, сягають, римсько-дакійських часів. Його збудував дакійський цар Котізон, ім'я якого стало основою для назви фортеці, а згодом назва трансформувалась до сучасної форми.
Кам'яне́ць-Поді́льський — місто обласного підпорядкування в Україні, центр Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Колишня назва - Кам'янець.
Кам'яне́ць-Поді́льська форте́ця — фортеця в місті Кам'янець-Подільський (нині Хмельницької області України).
Складається з двох частин:
• Старої фортеці (Старого замку), що захищала підхід до перешийку між півостровом, на якому розміщувалася найдавніша частина Кам'янця-Подільського — Старе місто, та «материком»,
• Нової фортеці (Нового замку), яка прикривала Стару фортецю з боку поля.
Найважливішими документами, які дозволяють досить рельєфно уявити, яким був замок у 15-16 століттях, є два його описи — 1494 року, коли замок передавали новому старості, та 1544 року, коли белзький каштелян Войцех Старжеховський перевіряв роботи, які виконав у замку військовий інженер і архітектор Іов Претвич. Ці надзвичайно важливі документи виявив Олександр Яблоновський і оприлюднив 1880 року перший опис, а 1882 року і другий.
Замок має солідну будівельну історію. Навіть без дискусійного дако-римського періоду набігає, згідно з викладками Євгенії Пламеницької, аж 14 будівельних періодів (від 11 століття до початку 19 століття). Але, якщо говорити про час, коли замок набув вигляду, близького до звичного нам нині, то це середина 16 століття. Саме величезна робота, виконана під керівництвом Іова Претвича, надала замку того вигляду, якого він, попри всі перипетії, не загубив упродовж майже півтисячоліття. Саме опис 1544 року фіксує це вдало віднайдене обличчя замку — зрілої фортифікаційної одиниці.
Чернівці — політичний, культурний і релігійний центр Буковини, адміністративний центр Чернівецької області. Місто знаходиться на південному заході України на перетині залізничних і автомобільних шляхів сполучення за 40 км від румунського кордону.
Назва міста походить від фортеці, яка в «Списку городів руських дальніх і ближніх» згадується як Черн на Пруті.
Перша згадка про Чернівці в історичних документах датується 1408 роком.
Впродовж віків Чернівці сформувались як місто з унікальною різноплановою архітектурою, багатою культурною спадщиною і толерантною атмосферою, що перетворило місто на центр пізнавального туризму. Цікавим для гостей міста буде насамперед історичне середмістя австрійської доби – цілісний, майже недоторканий ансамбль середини XIX – початку XX століть, який відомий своїми стильними сецесійними будовами, створеними за проектами видатного австрійського архітектора Отто Ваґнера та його послідовників. Візитівкою Чернівців, яку не омине жоден турист, є унікальна пам'ятка споруджена у дусі еклектики з переважанням візантійського та романського стилів – архітектурний ансамбль Резиденції митрополитів Буковини і Далмації, де сьогодні знаходиться університет.
Творцем цього символа міста був видатний чеський архітектор Йосеф Главка.
Архітектурний ансамбль Центральної площі
Центральна площа Чернівців
Центр Чернівців уособлює Центральна площа, у минулому майдан Ринок або Рінґпляц, що є серцем міста ось уже майже два століття. Ідея створення площі зародилась у самого австрійського цісаря Йосифа ІІ. У 1787 р. під час відвідин Чернівців він запропонував створити на тодішній південній околиці міста просторий майдан, де можна було б проводити ярмарки і де працював би ринок. Вже принаймні в перші десятиліття ХІХ ст. майдан набув статусу головного, про що зазначив у своєму щоденнику під час подорожі містом у серпні 1817 р. цісар Франц І.
Архітектурний ансамбль майдану Ринок, що почав формуватися на рубежі XVIII-ХІХ ст., став уособлювати нове обличчя міста. Однак справді європейського вигляду площа набула лише після спорудження тут у 40-х роках ХІХ ст. ратуші, яка назавжди закріпила за майданом статус центру Чернівців й головного осередку міського життя. Вона побудована в стилі пізнього класицизму з високою баштою та внутрішнім двориком. Сьогодні з балкона башти кожної днини, рівно о 12-ій, на всі чотири сторони міста лунає мелодія «Марічки», яку виграє на трубі сурмач у буковинському народному вбранні.
Впродовж 1900-1901 рр. поруч з ратушею постала імпозантна триповерхова споруда дирекції Буковинської ощадної каси, у якій сьогодні знаходиться художній музей. Вона була зведена за проектом талановитого учня Отто Вагнера віденського архітектора Губерта Гесснера. Ця будівля може вважатися класичним зразком віденської сецесії, однією з найбільш вишуканих пам'яток модерну, що збереглися у Центрально-Східній Європі.
Архітектурний ансамбль Театральної площі
Театральна площа Чернівців
На початку австрійського періоду там, де тепер Театральна площа, була околиця міста, за якою починався густий ліс. У середині XIX ст. на майдані торгували зерном, а пізніше – рибою, тож він став називатися Рибним – Фішпляцом. Активна забудова площі розпочалася на початку XX ст.
Перевтілення цієї містечково-базарної площі в імпозантний і стильний європейський майдан відбулося завдяки спорудженню тут протягом 1904-1905 рр. нового міського театру. Споруда музично-драматичного театру є однією з найвідоміших пам’яток архітектури, яка прикрашає місто. Чернівецький театр – творіння знаменитої віденської фірми Фельнера і Гельмера. Він постав за якихось два роки і за архітектурою та інтер’єром не поступався перед кращими театрами Європи. Про це втілення мистецьких амбіцій чернівчан гарно висловився австрійський публіцист Г. Гайнцен: «Чернівецький театр – це мрія з оксамиту і золота, спроектована віденськими архітекторами Гельмером і Фельнером. І все ж їх запросили на роботу в Чернівці лише після того, як були споруджені за їхніми проектами театри у Відні й Одесі. Чернівецький театр – то пам’ятник обізнаним із культурою чернівчанам, які понад усе боялись набути репутації провінції і палко прагнули ні в чому не поступатися шановному метрополю Відню».
Архітектурний ансамбль Резиденції митрополитів
Резиденція буковинських митрополитів
Серед визначних пам’яток Чернівців особливе місце посідає архітектурний ансамбль Резиденції православних митрополитів Буковини і Далмації, побудований на місці старого єпископського палацу в 1864-1882 рр. Нині тут розташувались центральні корпуси Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Митрополича резиденція з’явилася завдяки зусиллям єпископа Євгена Гакмана. У 1863 р. він домігся від австрійського цісаря дозволу на спорудження нової просторої резиденції, гідної столиці Буковини. Наступного року, одразу після освячення Кафедрального Свято-Духівського собору, владика Гакман уже заклав наріжний камінь у фундамент майбутньої резиденції.
Проект архітектурного ансамблю виконав відомий чеський учений, архітектор, академік Йосеф Главка. Він спроектував нетрадиційний комплекс споруд у дусі еклектики з переважанням елементів візантійського та романського стилів. Цей проект неодноразово займав призові місця на відомих конкурсах архітекторів і був, зокрема, відзначений на Всесвітній виставці у Парижі. Композиція ансамблю досить складна, але відзначається чіткістю планування. Вона складається з трьох монументальних споруд-корпусів: головного, духовної семінарії разом із церквою Трьох Святителів, пресвітерія.
Пам'ятки архітектури
До визначних пам'яток архітектури Чернівців належать:
• найстаріша — Миколаївська дерев'яна церква (з 1607, реставрована 1954)
• кам'яна церква святого Юрія на Горечі (1767, в бароковому стилі)
• дерев'яна Успенська церква на Калічанці (1783)
• міська ратуша з двоповерховою 45 метровою вежею в стилі ампір (1843—1847, архітектор А. Микулич), тепер міська рада;
• українська греко-католицька церква (1825—1830 у стилі ампір; добудована на початку XX століття у стилі українського бароко)
• катедральний собор у візантійському стилі (1844—1864, архітектор Ф. Реллі);
• церква святої Параскеви у псевдороманському стилі, закінчена 1862 (архітектор А. Павловський),
• резиденція буковинських митрополитів — найімпозантніша споруда Чернівців, побудована 1864—1882 чеським архітектором Й. Главкою з використанням форм романської і візантійської архітектури та мотивів українського народного мистецтва; з 1956 р. тут знаходиться Чернівецький Національний Університет;
• вірменська католицька церква (1869—1875, архітектор Й. Главка);
• І корпус Чернівецького Університету (1874—1875);
• єзуїтський костел в неоґотичному стилі (1893—1894),
• будівля залізничного вокзалу (1898—1903) в стилі модерн (віденська сецесія),
• міський театр (1904—1905, архітектори Ф. Фельнер і Г. Гельмер) у стилі віденського бароко з елементами модерну (тепер музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської) та ін.
• ансамбль Театральної площі з Торговельно-промисловою палатою (нині — головний корпус Буковинського медичного університету), Єврейським (нині — центральний палац культури) та Румунським народним домом (нині — обласний будинок офіцерів).
• ансамбль вулиці Кобилянської з житловими та громадськими спорудами XIX—XX ст.
• німецький народний дім (1905-1906, архітектор Ґ. Фрич).
У місті діє Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця».
Хотинський замок найважливіша пам'ятка, якій місто завдячує своїм виникненням. Початки замку, як вважають, сягають, римсько-дакійських часів. Його збудував дакійський цар Котізон, ім'я якого стало основою для назви фортеці, а згодом назва трансформувалась до сучасної форми.
Кам'яне́ць-Поді́льський — місто обласного підпорядкування в Україні, центр Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Колишня назва - Кам'янець.
Кам'яне́ць-Поді́льська форте́ця — фортеця в місті Кам'янець-Подільський (нині Хмельницької області України).
Складається з двох частин:
• Старої фортеці (Старого замку), що захищала підхід до перешийку між півостровом, на якому розміщувалася найдавніша частина Кам'янця-Подільського — Старе місто, та «материком»,
• Нової фортеці (Нового замку), яка прикривала Стару фортецю з боку поля.
Найважливішими документами, які дозволяють досить рельєфно уявити, яким був замок у 15-16 століттях, є два його описи — 1494 року, коли замок передавали новому старості, та 1544 року, коли белзький каштелян Войцех Старжеховський перевіряв роботи, які виконав у замку військовий інженер і архітектор Іов Претвич. Ці надзвичайно важливі документи виявив Олександр Яблоновський і оприлюднив 1880 року перший опис, а 1882 року і другий.
Замок має солідну будівельну історію. Навіть без дискусійного дако-римського періоду набігає, згідно з викладками Євгенії Пламеницької, аж 14 будівельних періодів (від 11 століття до початку 19 століття). Але, якщо говорити про час, коли замок набув вигляду, близького до звичного нам нині, то це середина 16 століття. Саме величезна робота, виконана під керівництвом Іова Претвича, надала замку того вигляду, якого він, попри всі перипетії, не загубив упродовж майже півтисячоліття. Саме опис 1544 року фіксує це вдало віднайдене обличчя замку — зрілої фортифікаційної одиниці.
Чернівці — політичний, культурний і релігійний центр Буковини, адміністративний центр Чернівецької області. Місто знаходиться на південному заході України на перетині залізничних і автомобільних шляхів сполучення за 40 км від румунського кордону.
Назва міста походить від фортеці, яка в «Списку городів руських дальніх і ближніх» згадується як Черн на Пруті.
Перша згадка про Чернівці в історичних документах датується 1408 роком.
Впродовж віків Чернівці сформувались як місто з унікальною різноплановою архітектурою, багатою культурною спадщиною і толерантною атмосферою, що перетворило місто на центр пізнавального туризму. Цікавим для гостей міста буде насамперед історичне середмістя австрійської доби – цілісний, майже недоторканий ансамбль середини XIX – початку XX століть, який відомий своїми стильними сецесійними будовами, створеними за проектами видатного австрійського архітектора Отто Ваґнера та його послідовників. Візитівкою Чернівців, яку не омине жоден турист, є унікальна пам'ятка споруджена у дусі еклектики з переважанням візантійського та романського стилів – архітектурний ансамбль Резиденції митрополитів Буковини і Далмації, де сьогодні знаходиться університет.
Творцем цього символа міста був видатний чеський архітектор Йосеф Главка.
Архітектурний ансамбль Центральної площі
Центральна площа Чернівців
Центр Чернівців уособлює Центральна площа, у минулому майдан Ринок або Рінґпляц, що є серцем міста ось уже майже два століття. Ідея створення площі зародилась у самого австрійського цісаря Йосифа ІІ. У 1787 р. під час відвідин Чернівців він запропонував створити на тодішній південній околиці міста просторий майдан, де можна було б проводити ярмарки і де працював би ринок. Вже принаймні в перші десятиліття ХІХ ст. майдан набув статусу головного, про що зазначив у своєму щоденнику під час подорожі містом у серпні 1817 р. цісар Франц І.
Архітектурний ансамбль майдану Ринок, що почав формуватися на рубежі XVIII-ХІХ ст., став уособлювати нове обличчя міста. Однак справді європейського вигляду площа набула лише після спорудження тут у 40-х роках ХІХ ст. ратуші, яка назавжди закріпила за майданом статус центру Чернівців й головного осередку міського життя. Вона побудована в стилі пізнього класицизму з високою баштою та внутрішнім двориком. Сьогодні з балкона башти кожної днини, рівно о 12-ій, на всі чотири сторони міста лунає мелодія «Марічки», яку виграє на трубі сурмач у буковинському народному вбранні.
Впродовж 1900-1901 рр. поруч з ратушею постала імпозантна триповерхова споруда дирекції Буковинської ощадної каси, у якій сьогодні знаходиться художній музей. Вона була зведена за проектом талановитого учня Отто Вагнера віденського архітектора Губерта Гесснера. Ця будівля може вважатися класичним зразком віденської сецесії, однією з найбільш вишуканих пам'яток модерну, що збереглися у Центрально-Східній Європі.
Архітектурний ансамбль Театральної площі
Театральна площа Чернівців
На початку австрійського періоду там, де тепер Театральна площа, була околиця міста, за якою починався густий ліс. У середині XIX ст. на майдані торгували зерном, а пізніше – рибою, тож він став називатися Рибним – Фішпляцом. Активна забудова площі розпочалася на початку XX ст.
Перевтілення цієї містечково-базарної площі в імпозантний і стильний європейський майдан відбулося завдяки спорудженню тут протягом 1904-1905 рр. нового міського театру. Споруда музично-драматичного театру є однією з найвідоміших пам’яток архітектури, яка прикрашає місто. Чернівецький театр – творіння знаменитої віденської фірми Фельнера і Гельмера. Він постав за якихось два роки і за архітектурою та інтер’єром не поступався перед кращими театрами Європи. Про це втілення мистецьких амбіцій чернівчан гарно висловився австрійський публіцист Г. Гайнцен: «Чернівецький театр – це мрія з оксамиту і золота, спроектована віденськими архітекторами Гельмером і Фельнером. І все ж їх запросили на роботу в Чернівці лише після того, як були споруджені за їхніми проектами театри у Відні й Одесі. Чернівецький театр – то пам’ятник обізнаним із культурою чернівчанам, які понад усе боялись набути репутації провінції і палко прагнули ні в чому не поступатися шановному метрополю Відню».
Архітектурний ансамбль Резиденції митрополитів
Резиденція буковинських митрополитів
Серед визначних пам’яток Чернівців особливе місце посідає архітектурний ансамбль Резиденції православних митрополитів Буковини і Далмації, побудований на місці старого єпископського палацу в 1864-1882 рр. Нині тут розташувались центральні корпуси Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Митрополича резиденція з’явилася завдяки зусиллям єпископа Євгена Гакмана. У 1863 р. він домігся від австрійського цісаря дозволу на спорудження нової просторої резиденції, гідної столиці Буковини. Наступного року, одразу після освячення Кафедрального Свято-Духівського собору, владика Гакман уже заклав наріжний камінь у фундамент майбутньої резиденції.
Проект архітектурного ансамблю виконав відомий чеський учений, архітектор, академік Йосеф Главка. Він спроектував нетрадиційний комплекс споруд у дусі еклектики з переважанням елементів візантійського та романського стилів. Цей проект неодноразово займав призові місця на відомих конкурсах архітекторів і був, зокрема, відзначений на Всесвітній виставці у Парижі. Композиція ансамблю досить складна, але відзначається чіткістю планування. Вона складається з трьох монументальних споруд-корпусів: головного, духовної семінарії разом із церквою Трьох Святителів, пресвітерія.
Пам'ятки архітектури
До визначних пам'яток архітектури Чернівців належать:
• найстаріша — Миколаївська дерев'яна церква (з 1607, реставрована 1954)
• кам'яна церква святого Юрія на Горечі (1767, в бароковому стилі)
• дерев'яна Успенська церква на Калічанці (1783)
• міська ратуша з двоповерховою 45 метровою вежею в стилі ампір (1843—1847, архітектор А. Микулич), тепер міська рада;
• українська греко-католицька церква (1825—1830 у стилі ампір; добудована на початку XX століття у стилі українського бароко)
• катедральний собор у візантійському стилі (1844—1864, архітектор Ф. Реллі);
• церква святої Параскеви у псевдороманському стилі, закінчена 1862 (архітектор А. Павловський),
• резиденція буковинських митрополитів — найімпозантніша споруда Чернівців, побудована 1864—1882 чеським архітектором Й. Главкою з використанням форм романської і візантійської архітектури та мотивів українського народного мистецтва; з 1956 р. тут знаходиться Чернівецький Національний Університет;
• вірменська католицька церква (1869—1875, архітектор Й. Главка);
• І корпус Чернівецького Університету (1874—1875);
• єзуїтський костел в неоґотичному стилі (1893—1894),
• будівля залізничного вокзалу (1898—1903) в стилі модерн (віденська сецесія),
• міський театр (1904—1905, архітектори Ф. Фельнер і Г. Гельмер) у стилі віденського бароко з елементами модерну (тепер музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської) та ін.
• ансамбль Театральної площі з Торговельно-промисловою палатою (нині — головний корпус Буковинського медичного університету), Єврейським (нині — центральний палац культури) та Румунським народним домом (нині — обласний будинок офіцерів).
• ансамбль вулиці Кобилянської з житловими та громадськими спорудами XIX—XX ст.
• німецький народний дім (1905-1906, архітектор Ґ. Фрич).
